Молода журналістка перемогла рак і розкрила правду про українську медицину: "Тут вміють помирати"

Дуже часто Ірина Заславець із телеекранів закликає допомогти тим українцям, які борються зі складними хворобами або потребують трансплантації органів. Її благодійні сюжети допомогли врятувати не одне людське життя й зібрати мільйони гривень.

Читайте Знай в Google News!

Та ще декілька років тому вона була на місці своїх героїв – вела боротьбу із лімфомою Ходжкіна. На разі жінка присвячує весь свій час допомозі своїм героям, передає "Радіо Свобода".

Близько семи років тому Ірина Заславець дізналася, що у неї рак. Жінка згадує, як зверталася до волонтерів аби зібрати гроші на лікування.

"Я завжди відповідаю, що якщо людину неможливо врятувати, то з цим дійсно треба змиритись. Але коли в Туреччині чи в Білорусі трансплантація доступна, то прикро помирати тільки через те, що ти живеш в Україні і від порятунку тебе відділяє державний кордон", - каже жінка.

Жінка зізнається, що безсумнівно після почутого діагнозу було страшно. Їй хотілося сховатись кудись, бо навіть страшно було поглянути рідним в очі, через те, що там відчай.

"Я думаю, що людині, яка бореться з раком, боляче, але не так важко морально, як людям, які поряд. Близькі не відчувають твого фізичного болю, але моральний біль точно не менший. Хочеш за людину життя віддати, а не вийде, ніяк не допоможеш", - говорить Ірина Заславець.

Згодом жінка почала лікування, терапія у неї проходила легко. Вже після двох курсів їй сказали, що 70% ракових клітин пішло.

"Контрольну діагностику мені проводили в Москві, бо в Києві на той момент не було апаратури. Там мені кажуть, що 70% пухлин пішло, а ще після двох курсів хіміотерапії цих клітин не стало взагалі – кілька хімій, і я буду здорова. А я кажу: «Це як? Мені українська лікарка сказала, що «хімій» уже не треба, тільки променева терапія». І справді, в Україні мені сказали, що хіміотерапія мені вже непотрібна", - каже вона.

Її тодішній хлопець домовився з військовим шпиталем на Печерську, щоб вона пройшла опромінення – всього було 70 сеансів. Але протягом цього часу лімфовузли знову почали збільшуватись. Жінка жила в постійній напрузі та стресі й з часом з хлопцем вони розсталися.

"Вийшовши з останнього сеансу, я вже розуміла, що рак повернувся. Чую від лікарів: «Ой… рецидив… Ще й такий ранній – це дуже погано». Але як так? Вони ж казали, що шансів повно, що я добре реагую на лікування", - каже вона.

Зрештою Ірині Заславець сказали, що потрібна трансплантація кісткового мозку. Її батьки продали деякі речі, і вони поїхали до Німеччини. Там лікарі сказали, що апаратом, яким українку опромінювали, лімфоми опромінювати категорично заборонено – він тільки погіршує стан.

" Мій німецький лікар професор Мюлер самостійно брав у мене аналізи, водив мене на УЗД. Він навіть, коли брав кров, міг водити мені голкою по руці, якось погладити мені зап’ястя, щоб я не боялась. Він робив це з такою турботою й любов’ю, зовсім не так, як українські лікарі", - згадує жінка.

Момент трансплантації

Жінка зізнається, що трансплантація збоку виглядає як переливання крові. Тільки датчиків купу понаносили, щоб пульс міряти і ще різні показники. Сам процес тривав близько 10 хвилин – нічого особливого

"Відчуття не передати – то руки німіють, то кидає в жар-холод, то з’являється відчуття, наче в тебе буквально дух перехоплює й дихати не можеш. Це такі муки були!

От пам’ятаю, що отой розчин, в якому мої стовбурові клітини тримали, жахливо тхнув часником. І від того, що новий кістковий мозок розходився організмом, цей запах перетворився ще й на присмак у роті, мене протягом всієї процедури вивертало від нудоти", - говорить вона.

Згодом її імунітет дуже ослабився, найменша інфекція могла вбити українку. У неї почали падати показники аналізів. І фізично вона не могла їсти, тому харчування вливали через катетер.

Життя після трансплантації

"Правду говорять, що найтяжче лікувати голову. Я боюся. Досі боюся. А те, як я боялася тоді, взагалі тяжко описати. Таке відчуття, наче все просто здавлюється всередині, страх паралізує.

Навіть зараз, якщо десь мені шию потягнуло або голова запаморочилась, я одразу біжу в якусь приватну клініку. Завжди прошу собі зробити комп’ютерну томографію без направлення. Часто в клініках не розуміють, навіщо мені це просто так. У мене немає бажання навіть пояснювати, тому кажу: «Я хочу вам дати 7 тисяч гривень, проведіть обстеження»", - підсумувала вона.

Обов’язково підпишись на наш канал у Viber, аби не пропустити найцікавіше

Нагадавши, Знай писав, що у Львові не вистачає місць у лікарнях для заражених коронавірусом. у зв'язку з цим було прийнято рішення збільшити кількість відділень, які приймають таких хворих на лікування.

Також Знай повідомляв, що у Тернополі рятують дитину, яка перекинула на себе каструлю з окропом. Дитина з опіками 1-2 стадії знаходиться в лікарні. Сім'я малюка не може дозволити собі придбати ліки.

Нещодавно Знай передавав, що нещодавно в Україні з'явилася на світ дівчинка, у якої був діагностований рідкісний синдром Ноя-Ласкавої, при якому шкіра швидко лущиться і облазить. Дитині необхідний особливий догляд, який обходиться в 40 тисяч гривень на місяць.