На Львівщині китайський вірус повісив замок на Унівську лавру, монахи потрапили на самоізоляцію: "Храм перетворився на лікарню"

Отець Йона широко посміхається, швидко говорить і незвично ставить наголоси, на кшталт "тАтари", "мОнах". 15 з 45 років свого життя він живе в Україні та рівно стільки ж є монахом. Сам він зі Словаччини.

Початок епідемії коронавірусу зустрів у Львові. Там служив настоятелем у Свято-Михайлівському монастирі – одному з 11 дочірніх Унівської лаври. Саме він першим у місті закрив церкву для прихожан і не відкривав навіть на найбільше християнське свято – Великдень, повідомляє РІС Украіни.

Наприкінці червня-на початку липня отець Йона перебрався до Унева, бо виграв "місцеві вибори" ігумена лаври.

Окрім усіх формальних обов’язків, на його щойно розпочату п’ятирічну каденцію випав особливий виклик – 20 з 35 тутешніх монахів захворіли на коронавірус.

"Так ми зрозуміли, що той коронавірус існує", – каже отець Йона.

"Українська правда" розповідає історію одного з найстаріших монастирів України, який перехворів на COVID-19 – як монахи молились у зачинених келіях, переходили на спілкування у Viber і відкривались для прихожан після місяця хвороби.

"Монастир перетворився на лікарню"

Церква Успіння пресвятої Богородиці – центральна споруда комплексу лаври.

Це овальна кам’яна будівля, схована в першому внутрішньому дворику. Її двері зачинили для прихожан на початку епідемії.

На четвертий місяць, у червні, людей у масках почали пускати на подвір’я монастиря. На сповідь у масках приходили як прихожани, так і священники.

– Так було аж до того моменту, коли ми захворіли, – зітхає отець Йона.

Хворіти в монастирі почали орієнтовно 19-20 липня. Як в доміно – один за одним, поки число хворих не зупинилось на двадцяти. Того липневого тижня в Україні реєстрували 600-800 щоденних хворих, щонайменше втричі менше, ніж зараз, у середині вересня.

Настоятель припускає, що COVID-19 до лаври могла привезти група монахів, що їздила на людне поховання священника в Ужгороді.

– Ми приїхали, і один вже почав мати температуру. Подумали – звичайна температура, він ще й був у машині весь час, не виходив. За два дні були наступні хворі – четверо, здається. Усі ті, хто разом були в машині. Ми це зрозуміли пізніше, на восьмий день.

Потім інша група поїхала у справах, і серед нас була людина з першої групи. Ми повернулись і ми вже всі хворі! Зрозуміли, що то не жарт і почали ізолюватись. Нам одразу, з дня на день, зробили ПЛР-тести, і тоді виявилось 20 хворих. Здорових ми послали до інших приміщень, до іншого крила, а ми, хворі, лишились у монастирі. Монастир перетворився на своєрідну лікарню.

– Може я заразив других братів, – ділиться брат Пімен, який вже 14 років служить у монастирі. – Я вже трохи почував себе хворим, як ми їхали на похорони владики Мілана. Але не було якогось розуміння… лікарі вже сказали, як був позитивний ПЛР-тест. Була температура, але така звичайна – як при якомусь захворюванні. Я завжди раз-два рази в рік хворію.

Кажемо брату Пімену, що він трохи схожий на Геґріда з культового "Гаррі Поттера". На що той зізнається, що не знає такого персонажа, але обіцяє знайти його фото в інтернеті й порівняти.

На відміну від Києво-Печерської та Почаївської лавр, в Унівській спалах коронавірусу не приховували – сповістили про нього на Facebook і скасували всі богослужіння за участі прихожан.

– Мені та пані (з лабораторії – УП) каже: "Отче, але то буде офіційно". Кажу – нема питань. Як ми хворі, то шо тут ховати? – Розповідає отець Йона. – Це нам дуже помогло, зняло напругу, як ми взнали ті тести – хто негативний, а хто позитивний. Бо ми до кінця не розуміли, що то твориться. Чи то є, чи то не є ковід, чи то якась інша хвороба. А так усе стало на місце, ми заспокоїлися.

Ізоляторами для хворих стали їхні власні одномісні келії. Їдальнею – коридор між келіями, де накривали шведський стіл. Замість працівниць кухні, їжу під час спалаху ковіду в монастирі приїхали готували дві монахині зі Львова, які вже перехворіли і не боялись інфікуватись.

Молились спершу в келіях – кожен сам собі, а після другого тижня хвороби, коли трохи набрались сил – у допоміжній, дерев’яній Церкві Климентія та Леонтія.

– Спочатку молитва була на 11 – то запізно. Потім на 8, 7:30, 6 – щоб знову привикнути до ритму, такого звичайного. А потім, як були здорові, то всі почали ходити разом – розповідає брат Пімен.

Рятуючись від ізоляції, монахи створили свій внутрішній Viber-чат.

– Бо й нам було важко, знаєте. Такі нові виклики! Питались – хто до лікарні, а які там лікарства, якісь практичні речі. Навіть почали жартувати про всяке! – розповідає отець Йона.

– Писали: я маю ще ті лікарства, можу тому позичити. Мені ще дві таблетки того! Або попросити щось у тих братів, які були здорові, – додає брат Пімен.

Страху навколо ковіду в монастирі не було.

Лише двох монахів забирали на час лікування до лікарні – один мав одностороннє запалення легень, іншому не могли збити температуру. Решта 18 відносно легко перенесли хворобу, приймали антибіотики та уколи.

– Я, наприклад, втратив нюх, потім мав три дні температури, – розповідає про перебіг хвороби настоятель.

– Навіть не знав, що я втратив нюх. Мені кажуть: "Отче, ви щось чуєте?", кажу: "Не знаю". Понюхав олійку пахучу – нічого не відчув! Потім були певні загострення. Десь на 12-15 день почав дуже пітніти, слабкість – тоді було нелегко.

За лікуваннях монахів наглядала їхня сімейна лікарка з Перемишлян. Приїжджала до монастиря, як каже отець Йона, в "обладунках".

– Ми, практично, полежали пару тих днів, коли була температура, а потім почали гуляти по дворі, – розказує отець Йона. – Людей не було, не було кого заразити. Навіть лікар нам казав, що треба гуляти, ходити, дихати повітрям.

Нам було дивно, що є той ковід, але воно тебе аж так не паралізує до такої міри, щоб тебе прикувало до ліжка. Але так ми зрозуміли, що той коронавірус існує. Те, що він по-різному діє в різних людей – це так само факт. Ми легко це пережили.

Хто там каже – а то видумки, якісь теорії починає конструювати – нє, воно існує, по-любому існує, люди хворіють.

"Що для християнина може бути страшніше, як йому закриють двері церкви?"

Минув місяць, як монастир вийшов з карантину 17 серпня.

На плакаті "Карантин" біля входу полущилась червона фарба, якою намалювали дорожній знак "заборонений в’їзд".

На території відкрили вхідну браму, церкву та реколекційний будинок.

Отець Йона каже, що кардинально в житті монастиря після ковіду нічого не змінилось, як і в його особистому. Хіба більше почали взаємодіяти з людьми у соцмережах.

– Он бачите, – показує рукою на селфі-палку всередині церкви. На неї ставлять смартфон і транслюють службу на Facebook.

Інша відмінність від докарантинних часів – до церкви стало приходити менше людей, але цей факт, як не дивно, настоятеля не засмучує.

– Ті, хто були глибоко віруючими, лишились і відновили ходіння до церкви. Як не відновили, то вдома моляться з дітьми. Їхня віра зросла.

А ті, які так собі формальні були, то вони собі знайшли ще одне оправдання – чого не ходити до церкви. Я бачу в цьому якийсь конструктивний поляризм. Хай буде менше людей у церкві, але вони будуть правдивіші.

Обов'язково підпишись на наш канал в Viber, щоб не пропустити найцікавіше

Нагадаємо, раніше У Львові активісти відмовилися від України і Христа, отець Юстин розкрив правду: "Готуються завдати удару"

Як повідомляє портал «Знай.uа» Чернівецький архієпископ Онуфрій захворів коронавірусом, священика рятують у реанімації

Також «Знай.uа» писав, що Папа Римський віддав франківчанам мощі Андрія Первозваного: "Помоліться за здоров'я"